Пора поставить Варламова на место
- Подробности
- Создано 11.12.2014 22:29
Вообще-то блог про макияж, но я давно собиралась это где-то написать, и, кажется, время пришло. Сейчас будет пост в жанре праведного гнева немного не по теме.
К моде я имею мало отношения. Так, картинки иногда смотрю. Я люблю одеваться так, чтобы это говорило что-то обо мне, и не люблю, когда кому-то есть дело до того, как я выгляжу. Но не буду строить из себя дартаньяна в белом пальто и говорить, что я никогда никого не осуждаю за внешний вид.
Этот пост я начала придумывать еще летом, когда Илюша, свет очей, Варламов начал свой цикл постов о женской моде. Тогда в силу определенных обстоятельств мы с ним нередко виделись, и мне регулярно доставался вагон насмешек за мой внешний вид. Я отшучивалась, но в душе вынашивала план мести. Когда вышел тот пост с абсолютно необоснованным наездом на высокую талию, а я, девушка невысокого роста с не самыми длинными в мире ногами, только такую и ношу, я слегка заволновалась, ведь известно, какое влияние имеют топовые блогеры на неокрепшие умы. У нас на улицах и так ксенофобии хватает, знаете ли, с зелеными волосами спокойно не погуляешь. Но пора покончить с властью этих выскочек-блогеров, дилетантов во всем и непрофессионалов ни в чем, выступающих экспертами по всем возможным темам. Нет, Илья, я уважаю твою деятельность, и часто ты пишешь правильные мысли на важные темы, но всяк сверчок, знай свой шесток!
Что же такое эти посты о женской моде, если не откровенный вброс и толстый троллинг? Рассмотрим. Посты сконструированы стандартно и достаточно банально: берутся фотографии самого худшего, что было найдено на улицах города, и к этому приписывается «экспертное» мнение автора, состоящее из эмоций и вкусовщины, не подкрепленное никакими объяснениями. Например, «нельзя носить черные колготки с шортами».
Помилуйте, «нельзя» мочить манту. Все остальное можно. И панки в 60-х забыли Илюшу спросить, можно ли им носить колготки под шорты.
Следующими провинились Доменико и Стефано, чье письмо с челобитной к Илюше, видимо, попало в спам, и он им не ответил, что не хотел бы видеть леопардовый принт на улицах своей необъятной Родины. Бедняги так и шьют «безвкусицу» в полном неведении на своей Сицилии.
Знаю, вы скажете, это мода не этого года, и даже не прошлого, но это было! И еще точно будет. А то, что сфотографировал Илья — это вообще не имеет никакого отношения к моде, и уж точно не может служить поводом объявить леопард вне закона. Давайте лучше объявим вне закона рынки, где продают эти сшитые слепыми китайскими детьми жуткие плюшевые вещи.
Но ни леопард, ни два талантливых итальянских гея здесь совершенно ни при чем. И кстати, в пост о зимней моде несправедливо попала девушка в очень симпатичной леопардовой шубке, и у нее были красивые сапоги.
И что плохого в том, что девушка посреди окружающей нас зимней убогой Москвы старается выглядеть женственно! Нет, все должны теперь носить валенки с ватником, потому что адекватно на фоне золотых куполов и грязных сугробов выглядит только это! А еще это тепло, а то Илюша переживает, что мы обнажаем в мороз части тела, спаситель наш!
Особняком в постах о женской моде стоят фотки вроде бы нормальных луков, под которыми все равно появляется экспертный комментарий «это носить нельзя». Кто сказал, почему нельзя? Нельзя объявлять безвкусицей определенный вид вещей, безвкусным может быть только сочетание вещей между собой. Под раздачу попали черные шляпы, джинсовые комбинезоны, каблуки, сапоги-гладиаторы. Хотя на фотке, иллюстрирующей так называемые сапоги-сандалии, был еще их самый приличный вариант, и они хорошо сочетались с платьем на девушке.
А в следующий раз он напишет, что нельзя носить брюки-дудочки, джинсовые рубашки, платья-ампир — да что угодно! И мы вновь промолчим?
Каблуки тебе чем не угодили? Ты лучше займись поактивнее лоббированием тротуаров и современной трамвайной сети, чтобы женщины не тряслись и запинались, как ты пишешь, а плыли, словно лебеди, на своих каблучках. А то, что вредно, так ты это Вике Бэкхем скажи, у нее ноги уже, кажется, мутировали. А если я хочу красивая идти, так я не буду у тебя спрашивать, а можно мне, если у меня не праздник, и я не стриптизерша.
Но настоящим жупелом стала, конечно, высокая талия. Вот уж где зарыт секрет черных пиар-технологий. Как с кроксами, помните, только наоборот. Этот властитель дум заставит вас полюбить или возненавидеть все, что угодно, а вы даже не заметите, откуда это взялось у вас в голове. Причем, я уточняла у Ильи, ненависти удостоились лишь джинсы с высокой талией, все остальные предметы одежды, а также Кристиан Диор со своим нью-луком могут вздохнуть спокойно. Так чем же джинсы это заслужили, попробуем разобраться? Увы, не сможем. Ведь о джинсах Илья пишет только: «Хуже джинсов с высокой талией только расклешенные джинсы с высокой талией». И все, никаких объяснений. Более того, нет и фото неудачного примера с улицы! Фото нашлось только из каталога одежды, где изображены лишь ноги нереальной женщины, и понять, чем же все это плохо, нет никакой возможности!
Откровенно говоря, после такой подтасовки, а я бы поставила эту историю в один ряд с известной фальсификацией снимка Боинга на Первом канале, Илья, ты сильно рискуешь доверием своих читателей. Ты заигрался, Илья!
В реальности же джинсы с высокой талией удлинняют ноги, подтягивают всё, что нужно, и делают силуэт пропорциональным.
Но вернемся к актуальной теме: зимняя одежда. Пуховики у нас, видите ли, «или черно-серые, или попугай».
Вы знаете, я никак не могу забыть шутку из твиттера Кермлин двухгодичной давности: «Житель Москвы купит одежду, обувь и автомобиль, на которых не видно говна». Я с этой шуткой ложусь, я с этой шуткой встаю, я с этой шуткой одеваюсь и выхожу на улицу. Ты, Илья, очень бы помог отечественной моде, если бы зашел в обычный магазин с пуховиками, саваж или там баон, попытался бы там что-нибудь приличное купить в пределах 15000 рублей, и написал бы об этом пост. А 15000 — это в нашем с тобой родном Омске целая зарплата. И на эти деньги самое приличное, что ты выберешь — это будет черное, от которого следующие семь месяцев зимы тебе будет хотеться покончить с собой в метро. Не хочешь черное, тогда цвета грязи, или вот этот дикий принт в «огурцах», который рисовали те же слепые китайские дети. Таким постом про убожество в магазинах ты бы очень нам помог, глядишь, нам бы загнивающий запад гуманитарную помощь скинул в виде Ральфа Лорена. Но нет, ты сам-то ходишь в «гусе» за 50, который даром, что минималистичный, не придерешься. А мы уже докатились до того, что лайфак сезона — носить пуховичок юникло под свое осеннее пальто, и ведь даже юникло не всем жителям страны достается.
Видит бог, я не хотела переходить на личности, но ведь не каждый из миллионов посетителей этого блога имел счастье лицезреть Илью в реальности. Боюсь, это-то и заставляет многих принимать его ценное мнение о моде всерьез. Аутфит в стиле casual нашего модного эксперта складывается, в основном, из застиранной футболки с растянутым горлом.
На мероприятия посерьезнее он носит черный лакированный ремень с клетчатой рубашкой и ботинками в спортивном стиле:
Летом смело сочетает шорты-карго, кроссовки и носки, которые, я процитирую самого же Илью, «сексуально торчат из ботинок…».
Запомни, Илья, у мужчины должна быть единственная тайна, и эта тайна — край носка. Никто никогда не должен видеть края твоего носка ни из-под брюк, когда носки должны быть оочень длинными, ни из-под шорт, когда носки должны быть оочень короткими, надежно спрятанными в кроссовках. Рада тебе сообщить, человечество давно уже изобрело такие короткие носки.
В стиле спорт-шик Илья посещает известные телеканалы.
Наверное, все еще мечтает завоевать симпатии провинциального электората.
Напоследок самое вопиющее. Я не могу серьезно разговаривать с человеком, который своей официальной фотографией всюду ставит фотографию вот в этой рубашке.
Это вообще что? Это что-то из восьмидесятых, из золотой эпохи диско? Винтаж, досталось от отца?
Полюбуйтесь в красках.
Я перед человеком в этой рубашке отвечать за свой гардероб не собираюсь.
25 фотографий, снятых за миг до... Страшно предположить, что было после!
- Подробности
- Создано 08.11.2014 20:37
Всё самое интересное, и даже судьбоносное, обычно происходит в мгновение ока. Поэтому все философские и религиозные движения так часто говорят нам о том, что важно ценить каждый момент жизни. Это 25 фотографий, смотря на какие, ты понимаешь, то, что было после сделанного снимка, трудно описать словами. Можно только догадываться, каким был дальнейший сюжет всех этих фотографий. Предполагаю, что развертывание событий на большинстве из этих снимков было очень смешным, а на некоторых - даже трагичным. Посмотри эти снимки и дай волю своей фантазии!
И смех и грех...Браво фотографу! Ему поистине удалось словить мгновения... Покажи эти фотографии, которые были сняты за секунду до чего-то очень неожиданного, своим друзьям.
Странности секса, странности жизни
- Подробности
- Создано 29.10.2014 22:31
Одна знакомая не может заниматься сексом, если она не считает (в который раз), что мужчина — любовь всей ее жизни, единственный, «тот самый».
Но «тем самым» может стать лишь очередной неудачник от тридцати пяти до пятидесяти, у которого все настолько плохо, что он не способен оплатить билет на метро.
Ее последний «тот самый» живет с мамой, у него на счету нет ни копейки — собственно, и счета никакого нет, — и его не пустили в страну, где она живет и где они должны были пожениться. Хотя она ни разу не видела его живьем.
Общие знакомые уже давно знают, что эта подруга не выносит мужчин, с которыми не происходят неприятности. Она увлекается только теми, которые не могут без риска для жизни перейти на другую сторону улицы. Ей нужно взять сухое, почти мертвое растение — и поливать его слезами нежности, удобрять заботой. А когда растение зацветет, ей становится скучно.
Это я к тому, что люди — странные. Особенно если речь идет о сексе. (Или об отношениях, как они часто называют свои сексуальные связи. В которых при этом может и не быть много секса. Все запутанно и сложно, да.)
Это интригующий момент женской сексуальности — жалость, перепутанная с мазохизмом.
Другая приятельница, после того как дралась с мужем, сидела с очередными травмами и рыдала от жалости к своему бедному мальчику. Он ведь такой несчастный, что ему приходится быть жестоким! Причем это не был синдром жертвы, которая оправдывает мучителя. Это была здоровая девица, которая, если ситуация совсем выходила из берегов, могла отключить мужа одной пощечиной. Она его тоже била. Но жалела. И потом они вдвоем ревели и обнимались.
Еще одна год встречалась с инвалидом, который оказался вовсе не инвалидом.
Есть знакомая, которая любит ходить на людях без трусов и заниматься сексом только с мужчинами, которые ей неприятны. Ей нравится унижение. Унижение для нее сексуально. По-другому она и не возбуждается.
Нас окружают странные люди. Одни из них — эксгибиционисты, другие — мазохисты, третьи на первый взгляд просто идиоты. Конечно, с точки зрения психологии и психиатрии все это разные явления, но в быту для нас они просто «странные».
Мы же не врачи и не обязаны сразу ставить диагноз — мы можем просто наслаждаться разнообразием чужого безумия, которое делает нашу жизнь чуть более увлекательной.
Есть знакомая, которая вообще не возбуждается. То есть она это делает, когда смотрит порно, но ей отвратительна мысль, что живой человек будет ее трогать.
У другой — воображаемый роман. С коллегой, который много выше ее по положению. Иногда она встречает его на конференциях и прочих политических сборищах — и вот она уверена, что он не просто на нее взглянул мельком, а у них состоялся страстный безмолвный диалог. Да, пять лет назад они переспали. Один раз. Но она до сих пор уверена, что у них глубокие сложные отношения.
Я знаю мужчин, которые любят водить подруг по свинг-клубам, чтобы те там занимались сексом с другими мужчинами. Именно в этом для них кайф — смотреть и думать, какая же она шлюха. Шлюхи заводят мужчин. Они предлагают своих девушек друзьям. Мол, пользуйся. И нельзя сказать, что это такие лжепатриархи, которые грязно используют женщин, относятся к ним как к мясу. Вне секса они внимательны и уважительны. Просто у них такие игры.
Мой друг говорит о знакомой, что была с инвалидом (и уж поверьте, этот фальшивый инвалид страшно ею помыкал):
— Ей надо уже признать, что она любит садо-мазо, пойти в БДСМ и решить все свои проблемы.
Но та женщина не хочет, чтобы ее хлестали по заднице линейкой. Она хочет страдать интересным ей сложносочиненным способом. Она хочет, чтобы об нее вытирали ноги на ее условиях.
— Это моя жизнь, отстаньте, — злится другая, та, чей жених был задержан на границе. — Я взрослый человек и знаю, что мне нужно.
Иногда мне кажется, что люди, которые считают себя нормальными (я, например), просто не могут дать себе волю и признать собственные сексуальные странности... Знаете, бывает такое состояние, когда вдруг делаешь то, что считаешь не очень пристойным, и получаешь большое удовольствие от собственной раскованности. Может, так хорошо влияет алкоголь, а может, просто временами ломаются сдерживающие барьеры.
Знаю женщину, которая всю жизнь была совершенно нормальной в сексе — она прилагала к этому все усилия, заставляла себя оставаться обычной. Но была, если честно, похожа на истеричку. А потом устроила себе групповой секс с тремя мужиками, плеткой и дилдо — и ее понесло. Выяснилось, что она этого всю жизнь хотела. Другая десять лет была замужем, перед тем как понять, что любит связывания и шлепанье. Не с мужем. Его все это как раз совершенно не интересовало.
Конечно, людям, которые уверены, что секс — это нечто красивое, изящное и благородное, все эти животные завихрения могут показаться отвратительными.
Но секс такая штука — он на грани между воспитанием, нормальной реальностью и подсознанием. Он как картина, на которой не действительность, а наше видение мира и себя. И в этом смысле секс очень честен: если будешь врать себе, то не получишь от него никакого удовольствия.
Поэтому есть только два варианта: либо сдерживаться и культурно делать вид, что вы на съемочной площадке фильма про любовь, либо перестать обманывать себя. У нас у всех есть странные тайные желания и «непристойные» фантазии, которых мы боимся, потому что они кажутся нам грязными.
Мы потому и любим обсуждать странности других. И когда мы обсуждаем чужую сексуальную жизнь, — обсуждаем и даже осуждаем, — на самом деле мы завидуем тому, что все эти безумные люди позволили себе быть самими собой.
Что не согласились быть несчастными, но приличными. Не остались жертвами морали, религии и прочих общественных институтов, которые делают из нас скрюченных от неудовлетворенности зануд.
Арина Холина
Сергій Квіт: "Янукович не планував далі керувати країною, планував лише тікати звідси"
- Подробности
- Создано 27.05.2014 17:57
Під час розмови Сергій Квіт постійно називає міністерство “університетом” та “академією”, проте каже, що бути міністром йому подобається. Ми з фотокореспондентом з цікавістю роздивлємось кабінет, куди нас так довго не пускав Дмитро Табачник, а до нього — його попередник Іван Вакарчук. Квіт — свій, народний, міністр, з ним домовитися про інтерв`ю можна без проблем, оскільки після призначення він не змінив номер телефону і відповідає на смски від настирних журналістів.
Говорячи про “народного”, я не іронізую. Сергій Квіт відповідає майданівським критеріям: раніше не був у владі, бізнесу не має, зате має чисту репутацію і брав активну участь в революції (навіть в жіночих колготаках, про що дізнаються читачі, якщо дочитають текст до кінця). Міносвіти — ледь не єдине міністерство, про яке зараз не говорять, що там “нічого не змінилось”, “посади продаються” і “все проґавлено”. Навпаки, новий міністр дуже швидко впроваджує зміни, про які він раніше постійно розказував в своїх інтерв`ю — автономія університетів, ліквідація зайвої бюрократії та супроводжуючих її корупційних схем (наприклад, при схваленні підручників, про що детальніше - в інтерв`ю). Якось навіть не звично писати щось хороше про міністра, але поганого наразі сказати нічого.
Крім того, є певна довершеність в тому, що на місце Табачника прийшов Сергій Квіт, з яким так воювало міністерство за часів попереднього одіозного керівника (і про що так багато писав, в тому числі, LB.ua). Хіба не приємно думати про те, що є на світі справедливість?
Освіта під час війни
Як в умовах війни функціонує наша система освіти?
Функціонує нормально, хоча на Донбассі, звичайно, виникають питання, які потрібно швидко вирішувати в ручному режимі. Скажімо, як відвідувати школу дітям там, де йдуть бойові дії, чи як організувати там зовнішнє незалежне оцінювання. Намагаємось домовлятися і вирішувати питання. Наприклад, якщо в одному місці проблеми з організацією ЗНО - треба організувати його в іншому місці. (На момент розмови ще не було прийняте рішення про те, що ЗНО у Донецькій та Луганській областях відкладається на першу половину липня - прим. Ред.)
Скільки взагалі зараз навчальних закладів на Донбасі не працюють через бойові дії?
Такої статистики по Донбасу немає, бо в один день заклади закриті, а в інший - працюють. Звичайно, всюди, де йдуть бойові дії, навчальні заклади функціонують з перебоями. В тому ж Славянську школи відкриті, але в якийсь момент можуть закритися на кілька днів. Керівники на місцях дивляться, наскільки безпечно працювати, і приймають рішення.
Керівникам навчальних закладів на Сході довелося або приймати рішення щодо проведення в їх закладах “референдуму”, або витримувати тиск і погрози з боку сепаратистів...
Одна справа, якщо директора школи змусили відкрити приміщення під дулом автомата, і він погодився - це можна зрозуміти. А інша справа, коли хтось із держслужбовців, місцевих начальників давав вказівки проводити так званий “референдум”. Насправді, дуже невеликий відсоток освітян на Сході підтримували цей “референдум”. Але такі люди є, дехто навіть публічно висловлює свої сепаратистські настрої…
Проректор ДНУ Тетяна Мармазова?
Так, і не тільки вона. Ми проаналізували всю інформацію про подібних осіб і даємо керівникам навчальних закладів рекомендацію відсторонювати їх від роботи на час проведення службового розслідування.
Крім того, ми готуємо запит до СБУ - щоб вони допомогли розібратися, хто активно підтримував сепаратистів, а хто був лише їх жертвою. І будемо ініціювати звільнення всіх людей, які вели сепаратистську діяльність й виступали провокаторами і зрадниками.
Хтось з керівників навчальних закладів постраждав через відмову проводити “референдум”?
Фізично ніхто не постраждав, наскільки мені відомо. Багато фактів залякувань. Подекуди злочинці просто заходили в школу і організовували на ній виборчу дільницю - не питаючи дозволу директора.
Або, наприклад, є такі факти: двоє учнів, здається, в Маріуполі, приходять в школу в вишиванках, і викладач починає обзивати їх фашистами. З кожним випадком окремо потрібно розбиратися - ми працюємо з начальниками обласних управлінь, з губернатором Сергієм Тарутою.
А як освітяни в східних областях загалом ставляться до того, що там відбувається?
Я був за останній час двічі в Харкові, був у Херсоні, в Миколаєві, в Донецьку, і можу вас запевнити, що зблизька ситуація виглядає набагато краще, ніж картинка по телебаченню. Картинка на ТБ дуже депресивна і часто не відповідає реальному стану справ.
Взагалі, як людина, яка має відношення до журналістики, я хочу сказати, що є аксіоми, пов’язані з висвітленням тероризму. Вони базуються на досвіді США та Ізраїлю.
По-перше, не можна надавати терористам можливість проводити пресс-конференції. Це хибне розуміння демократії, де тероризм - там мови про демократію нема. Терористи не мають ніяких прав.
По-друге, поведінка російських журналістів є ганебною - більшість з них підтримує тероризм. Якщо журналісти стають на таку позицію, їх треба позбавляти акредитації та висилати з України. Йде інформаційна війна, і нам ще потрібно вчитися її вести. Особливої уваги потребує ганебна політика газети «Вести». На мою думку, її журналісти назавжди зруйнували свою професійну репутацію.
Стосовно освітянського середовища, я спокійний - воно підтримує єдність української держави. Ніде під час поїздок в мене не питали про мову, до речі. Були розмови про реформи, про ЗНО, про нагальні проблеми, про автономію університетів. Питання мови й культури дуже делікатні. Ними не можна користуватися як тараном для досягнення сумнівних політичних дивідендів.
Якщо вже ми про мовне питання - скажіть, будь ласка, чи є у вас в планах якісь реформи, пов’язані з мовою викладання?
Нема ніяких спецпланів - скільки шкіл з якою мовою навчання відкриємо, скільки закриємо. Освітня галузь має реагувати на запити суспільства. Якщо є бажання в громади десь відкрити школу з певною мовою викладання - потрібно відкривати.
І це можуть бути різні мови, не тільки українська чи російська, а наприклад, кримсько-татарська мова.
Найближчим часом будемо відкривати в Києві, в КНУ ім. Тараса Шевченка, кримсько-татарський культурний центр. Зараз у Києві не так багато людей розмовляють кримсько-татарьскою мовою, це зрозуміло, але ми маємо вже еміграцію з Криму, яку, думаю, можна називати політичною. Маємо студентів з Криму, які переводяться у вищі навчальні заклади інших регіонів України, зокрема, в Київ. Питання збереження культурної ідентичності кримських татарів - це проблема нашої держави, бо кримсько-татарський народ - це частина нашого народу.
В Києво-Могилянській академії були засновані програми з єврейських, кримсько-татарських та ромських студій.
Тобто, бандерівський уряд не має ніяких кровожерливих планів по відношенню до російської мови?
Ні. У нас є плани змін, реформ, децентралізації, автономії. Хочемо, щоб люди, фахівці мали можливість реалізуватися. Просто хочемо жити у вільній країні й почувати себе людьми.
Як з Кримом? Там залишилось стільки всього - навчальні заклади, наукові установи, обсерваторії КНУ та НАНУ...
Ну, що робити, це окупація. Але слово “окупація” також передбачає тимчасовість. Я не думаю, що так, як зараз, буде завжди.
Найбільша проблема з Кримом - це те, що багато викладачів і студентів не хочуть нікуди переїздити, але хочуть вчитися\працювати в українських ВНЗ. І ми нічим не можемо їм зараз допомогти.
Російська освітня система - авторитарна, спрямована на самоізоляцію. В ній нема місця свободі слова, свободі зібрань. Викладачі не хочуть в ній працювати, студенти не хочуть в ній вчитися. До речі, студентство взагалі сприймає окупаційну владу з великим скепсисом. Цей «уряд» намагається з усіх сил завоювати прихільність студентів, але поки що - безуспішно.
Секвестр бюджету та інші неприємності
Наскільки ви задоволені тим варіантом законопроекту про вищу освіту, який 9 квітня у першому читанні прийняла Верховна Рада?
Зараз вже добігає кінця робота по опрацюванню сотень і сотень правок, які були запропоновані до цього законопроекту. Порівняльна таблиця вже складає понад 500 сторінок. Робоча група працює на повну потужність, як протягом минулих двох років. В принципі, все розвивається в правильному руслі, і цей закон суттєво змінить правила гри. А вища освіта, так чи інакше, виставляє рамки для середньої - показує, яким запитам має відповідати середня освіта для того, щоб випускники шкіл могли вступати до ВНЗ, нормально там навчатися і займатися наукою.
Ми делегуємо університетам дуже багато прав - вони отримають фінансову, академічну, організаційну автономію. Зокрема, зможуть відкривати свої банківські рахунки, депозити в банках і значною мірою розпоряджатись своїми власніми коштами. Університети не будуть, як зараз, стоять з простягнутою рукою перед держказначейством, а знатимуть, скільки в них є грошей на їхніх банківських рахунках, витрачатимуть, скільки їм треба.
Зараз у держказначейства є заборгованість перед навчальними закладами?
Казначейство з літа перебуває в ступорі. Перед Харківським національним університетом ім. Каразіна заборгованість, здається, 8 млн, перед Донецьким національним університетом - близько 6 млн.
Ці гроші формально в університетів є, але насправді їх нема, бо держава була пограбована. Близько 100 млрд було вкрадено, вивезено з країни Януковичем і його камарильєю.
Станом на початок березня Україна вже не мала ніяких грошей у бюджеті. На мою думку, Янукович не планував далі керувати країною, в нього для цього не було ніяких ресурсів, планував лише тікати звідси зі своїм награбованим майном. Можливо, вже тоді він мав намір здавати Україну Росії, інших пояснень немає.
Найвірогідніше, що Росія планувала вторгнення у 2015 році. На перешкоді став Майдан.
Від секвестру бюджету освіта постраждала? Я знаю, що міністерство воювало за надбавки для шкільних вчителів.
Насправді, постраждала. Але основні статті ми зберегли. Тобто, домоглися, щоб не відбулося збільшення навчального навантаження, зберегли державне замовлення у ВНЗ, різні соціальні статті - наприклад, безкоштовні підручники.
А які статті постраждали?
Є така доплата - 20% для вчителів і бібліотекарів. Вона до кінця року буде виплачуватися не в повному обсязі, а в межах фонду заробітної платні, «до 20 %». Коштів не вистачає, і якщо виплачувати по 20% - може трапитися так, що в листопаді чи в грудні не буде чим платити зарплатню. Тому зараз ми хочемо з’ясувати, які доплати в регіонах здійснюються фактично. Це стосується місцевих бюджетів. Наприклад, на Вінничині вони не змінилися – це рівно 20 %.
До вас не надходять скарги на самодіяльність управлінь на місцях, які ставлять навчальні заклади перед фактом, що грошей нема, і треба зекономити на чому завгодно певну сумму?
Ні, на обласні управління скарг, до речі, нема. Але в кого є якісь скарги - можна писати мені на фейсбуці.
Вам, мабуть, сотні людей щодня пишуть на фейсбук?
Так, дуже багато. Але я намагаюсь з усіма скаргами розібратися.
Я розумію, що наразі міністерство зосереджене на реформуванні вищої освіти, але, все ж таки, що буде з середньою? Скільки років діти вчитимуться в школі - 10, 11, 12?
Тільки 12 років. Ми ж хочемо бути частиною Європи – це означає, у нас має бути концептуально подібні системи освіти. Потрібно ще багато зробити для обговорення різних змін і нововведень з освітянами. До речі, наприкінці травня ми збираємо велику конференцію з питань середньої школи. Насамперед хочемо вислухати освітян. Тобто поступово розпочинаємо роботу над наступним законопроектом, «Про освіту».
І знову нові програми, нові підручники?
Шкільні програми будуть змінюватися, розвиватся, по них багато питань. Але це не означає, що все буде знову перероблено знову. Просто намагатимемося вирішити ті проблеми, які є. Ви ж знаєте, якої якості підручники видавали - з граматичними помилками, ідеологічним купюрами - і так далі, аби лише зекономити і щось вкрасти.
Що стосується підручників з історії, то одне з перших моїх рішень - повернути у використання підручники, як були видані до 2010 року, а потім заборонені Дмитром Табачником.
Зараз є гроші на друк нових підручників?
Так, підручники будуть друкуватися. Всі учні в школах одержать нові підручники вчасно.
Повернення до 12-річки відбудеться з нового навчального року?
Не думаю, що вже з нового навчального року. Треба все обговорити, спланувати й підготуватися. Я зможу точніше сказати влітку.
Корупція та люстрація
Як вашу діяльність сприймають в міністерстві?
Нормально сприймають, без протидії. Я не маю ілюзій щодо того, що ми можемо побороти корупцію в окремо взятій галузі, тому що корупція - це соціальна проблема, пов`язана з рівнем економіки, з управлінськими традиціями. Ми можемо перекрити лише якісь відомі нам схеми - як от, наприклад, з підручниками, захистом дисертацій, призначенням на посади.
Ви маєте на увазі, що підручники до друку тепер схвалюватиме не МОН?
Так, ми створюємо зараз експертне об`єднання, в яке увійдуть освітяни і люди, що мають стосунок до книговидання. Цим фахівцям ми делегуємо право працювати із авторами та рукописами, наглядати за друком шкільних підручників, схвалювати їх до друку. Відповідно, міністерство всім цим займатися вже не буде, і, таким чином, ламаються всі найбільші корупційні схеми. Підручники для вищої школи схвалюватимуть до друку вчені ради університетів
Багато хто зі старої команди залишився працювати в міністерстві?
З керівного складу - небагато. Дехто просто втік, ми їх навіть ніколи не бачили. Кілька осіб написали заяви після розмови зі мною. Є такі люди, які не хочуть звільнятися, але за часів попереднього міністра зарекомендували себе так, що працювати в нових умовах напевно не зможуть. Ми мусимо розійтися.
Можете приклад навести?
Наприклад, Олександр Удод - директор Інституту, що займався підручниками і новими методиками навчання (Інституту інноваційних технологій і змісту освіти - прим.Ред.) І не лише він із цього Інституту.
Одіозна особистість.
Так. Ми його відсторонили на час проведення службового розслідування. Також, на мій погляд, теперішній директор Інституту українознавства Анатолій Чайковський не може далі працювати в нашій системі. Ми не будемо толерувати українофобії, як і будь-якої іншої «фобії».
А хто залишився?
Переважна більшість людей, які працювали в міністерстві - це нормальні, порядні люди, які ходять на роботу і сумлінно її виконують. Міністерство освіти мало недобру репутацію за Табачника, але це не означає, що всі працівники - хабарники і корупціонери.
За часів Табачника багато власності міністерства було приватизовано і зараз вона належить якимось мутним фірмочкам. Ви вже вивчали це питання, щось вдасться повернути?
Так, ми працюемо з прокуратурою, з СБУ над цим питанням. Табачник намагався приватизовувати будинки, які належать міністерству. Наприклад, будинок по вулиці Сагайдачного на Подолі.
Навіть цей будинок, де ми знаходимось зараз, мали приватизовувати (йдеться про центральну будівлю МОН на проспекті Перемоги - прим. Ред.). Також іншу нерухомість. Це фантастика просто. Міністерство зараз готується до суду - в нас є судова перспектива відсудити цей будинок на Подолі.
До речі, будемо переселяти Український центр оцінювання якості освіти з їх жахливого приміщення в прекрасний будинок на вулиці Коцюбинського. Коли я оглядав майно міністерства, прийшов в цей будинок і побачив, що він взагалі порожній. Є охорона, є опалення, але ніхто там не працює. Думаю, його теж збиралися приватизувати.
Табачник працював в цьому кабінеті?
Так.
Ви тут не знаходили ніяких золотих батонів, старовинних шаф?
Ні. Наскільки я знаю, всі ці меблі були тут ще до Табачника. Один чоловік сказав мені, що треба все це викинути і освятити приміщення. Але, як на мене, це занадто. Не варто демонізувати клоунів.
Ви себе комфортно почуваєте на новій посаді?
Так, цілком.
В одному з інтерв`ю ви казали, що пропонували на своє місці кандидатури двох інших людей. Хто це був?
Лілія Гриневич і Михайло Згуровський.
Але міністром стали все ж таки ви.
Були різні політичні причини. Колеги переконали мене, що я повинен погодитися, оскільки така ситуація, що просто треба не розмовляти, а взяти відповідальність і працювати.
Так вам хотілось бути міністром чи не хотілось?
Ну, як вам сказати. Я людина університетська. Тобто, я не планував працювати міністром, але мені цікаво. Знаєте, в мене зараз такий емоційний підйом. В нас хороша команда, багато сподіваємося зробити. І багато хто сподівається на нас. Ні, я не можу сказати, що мені погано.
А з вами обговорювали, чи ви міністр лише на переходний період, чи, можливо, будете міністром і в новому уряді?
Ні, не обговорювали. Я думав про це. Є кілька версій, варіантів розвитку подій - буде наш уряд працювати до президентських виборів чи, можливо, до парламентських. Але в будь-якому разі, в державі великі проблеми з фінансами, і це рано чи пізно вдарить по всьому уряду. Ми можемо змінювати правила гри в освіті, але не можемо, наприклад, вкладати гроші в хороші проекти, яких потребує наша освіта. І це проблема, як і скорочення бюджетів. Рано чи пізно накопичиться якась негативна енергія…
І хтось скаже: “Квіт позбавив нас 20%-их надбавок”?
Всяке може бути. Ми стараємся залучати спонсорські кошти, до речі, зараз ми спілкуємося з нашими канадськими, британськими, американськими партнерами з тим, щоб заснувати спеціальну програму поглибленного вивчення англійської для нашого академічного середовища. Коли були проблеми з вчасними проплатами по ЗНО - тобто, кошти в бюджеті були, але ми не могли вчасно отримати їх в казначействі, то Благодійний фонд Ріната Ахметова “Розвиток України” допоміг на суму 3,2 мільйони гривень.
Скучили за Академією?
Звичайно, я сумую.Тут є елемент стресу, тому що в університеті мені було дуже комфортно, і университетське життя - це і є моє життя...
Я вичитала у вашій біографії, що ви - майстер спорту з фехтування. Вас не заберуть з міністерського крісла в армію?
Не знаю. Якщо заберуть - нема проблем. Я в хорошій фізичній формі, продовжую займатися одноборствами. Але я 65-го року народження, здається, таких вже не призивають.
Майдан
Останнє питання не по темі. Ви, мабуть, багато часу проводили на Майдані? Які у вас найяскравіші спогади, переживання від нього залишились?
Я дуже переживав, щоб не загинув ніхто з наших студентів. І один, можливо, найдраматичніший момент, коли подзвонила одна студентка вночі 11 грудня. В ту ніч був штурм, вона плакала, казала, що там багато «Беркуту», всі наші хлопці, студенти, перелізли через паркан в оточений Майдан. Хоч туди зайти чи вийти можна було вільно.
Я спав, коли вона зателефонувала. Тоді прийшов до тями, одягнувся і поїхав на Майдан зі своїм другом.
Було дуже холодно, і я був в теплих жіночих колготках своєї дружини під джинсами. Просто треба було вдягти щось дуже тепле, а ці колготки реально тримають тепло. Але все одно було холодно. Потім з`явився азарт, ми зігрілися, штовхаючись з ”Беркутом” і захищаючи Будинок профспілок. Потім познайомився з людьми, що були поруч.
Це прекрасні люди, там був священик, був киянин з воєнним досвідом, який краще розумів, як треба тактично діяти, було двоє людей, які приїхали рейсовим автобусом із Корсуня… Там були росіяни, можливо, москвичі - судячи з вимови. Коли всі кричали “Слава Україні! Героям Слава!”, вони спочатку переглянулись між собою, а потім також кричали, і “Слава нації! Смерть ворогам!” кричали, тому що треба було тримати стрій. Кияни весь час прибували, ми розсікли шеренгу «Беркута» надвоє і затисли їх окремо на обох флангах.
Илья Перекопский рассматривается на должность генерального директора ВКонтакте + UPD
- Подробности
- Создано 02.02.2014 00:29
Источник, близкий к фонду UCP Ильи Щербовича, рассказал Ведомостям, что предварительную заинтересованность в должности генерального директора ВКонтакте высказали создатель хантингового портала Superjob.ru Алексей Захаров и бывший заместитель генерального директора ВКонтакте Илья Перекопский.
Партнер UCP Виктория Лазарева информацию подтвердила:
Мы ведем консультации с этими кандидатами. Но итогового списка пока нет. Мы бы очень хотели, чтобы ВКонтакте управлялась в интересах всех акционеров с прицелом на рост капитализации. При этом превращать ВКонтакте в «Одноклассники» считаем нецелесообразным
Перекопский, напомним, не так давно покинул ряды топ-менеджеров соцсети и собирался, по собственному признанию, заняться своими проектами.
Кроме того, предварительные переговоры о возможности привлечения к управлению ВКонтакте были проведены с бизнесменом Львом Левиевым, стоявшим у истоков создания соцсети.
Накануне появилась информация о том, что на позицию генерального директора ВК также рассматриваются Дмитрий Сергеев, Илья Широков и Никита Шерман.
UPD: Гендиректор USM Holdings Алишера Усманова Иван Стрешинский и генеральный директор «Мегафона» Иван Таврин сообщили ИТАР- ТАСС, что смена генерального директора ВКонтакте не планируется:
Этот вариант не обсуждается , мы поддерживаем Павла Дурова как гендиректора. Никаких дискуссий по его замене нет. На тему заявления UCP об интервьюировании претендентов на место Дурова могу сказать следующее: они могут интервьюировать кого угодно и когда угодно. Но решение об этом принимает совет директоров, в котором ни одна из сторон не имеет большинства голосов. То есть UCP не может самостоятельно никого уволить или назначить.
UPD2: Гендиректор Mail.ru Group Дмитий Гришин передаёт, что у Дурова остаётся доверенность на управление долей MRG во «ВКонтакте». Право на эти голоса (40%, если точнее) было передано основателю соцсети в 2012 году, и с тех пор ничего не изменилось.
